|
З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Тому у багатьох термін “ринок” асоціюється з базаром, тобто місцем обміну вироблених благ. Це правильно лише частково. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, торгові точки, де продаються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку, промислового споживання тощо.
Ринок (як економічна категорія) це сфера товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини купівлі-продажу та здійснюється конкретна господарська діяльність щодо просування товарів і послуг від їх виробників до споживачів. Основні складові ринкового механізму – попит, пропозиція і ціна [№ 7, с. 400].
Ще стисліше трактується поняття ринку у навчальному посібнику А. С. Гальчинського, де ринок – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва [№ 3, с. 157].
Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це ще просто сфера обміну, а також сфера, в якій обмін товарів (цінностей) здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні. Тобто збалансування актів купівлі продажу має досягатися за допомогою цін. Ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Таким чином, ринок – це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін.
За економічним призначенням об’єкти ринкових відносин ринки підрозділяються на:
предметів споживання і послуг
засобів виробництва
нерухомості
науково-технічних розробок та інформації
праці (робочої сили)
валютний
фінансовий (капіталу, фондовий)
За ступенем зрілості ринкових відносин ринки класифікують на:
розвинений
ринок, що формується
ринок з різним ступенем обмеженості конкуренції (монопольний, олігопольний)
Відповідно до чинного законодавства, ринки поділяють на:
місцеві
національні (внутрішні)
світові (міжнародні)
Фінансовий ринок – це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої економіки і включає:
а) кредитний ринок
б) ринок цінних паперів
Такий ринок створюється на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів.
В сьогоднішніх умовах в Україні ще недостатньо розвинений фінансовий ринок, а у фінансово розвинених державах (США, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Греції, Австрії та інших державах) він створює гнучкий механізм мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і фінансового розвитку.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб’єктів і змісту відносин розрізняють:
• взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;
• банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;
• державний кредит — кредитором виступає держава;
• кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи.
Позикоодсржувачі залежно від величини позики, терміну, на який вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції ти інших економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.
Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державного казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв’язок біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон’юнктури. Зворотні зв’язки виявляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на перебивання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо [14, с. 167-168].
Саме цінні папери різних типів, видів і різновидів, економічні суб’єкти, ринкова технологія, інфраструктура є атрибутами фондового ринку. Кожний з цих атрибутів можна покласти в основу класифікації.
Цих класифікацій існує велика кількість. Зокрема, класифікація за технологією обороту цінних паперів дає “первинний ринок” і “вторинний ринок”. Первинний ринок – це ринок, на якому відбувається їх оборот. Класифікатором ринку цінних паперів є так звана система “чотирьох ринків”. “Перший ринок” – фондова біржа. “Другий ринок” – позабіржовий ринок, на якому відбувається оборот цінних паперів, не зареєстрованих на біржі. “Третій ринок” – позабіржовий ринок з реєстрацією цінних паперів через посередників. “Четвертий ринок” – позабіржовий ринок, на котрому операції здійснюються через комп’ютерну систему [21, с. 91].
В дипломній роботі будуть детально розглянуті ринок цінних паперів, його структуру, основи регулювання, місце у національному господарстві та роль у суспільному відтворенні взагалі.
Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на початковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів. Самі терміни “ринок цінних паперів”, “фондовий ринок”, “ринок капіталу” законодавчо не закріплені. Лише пояснення терміну “ринок цінних паперів” наведено у Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.: “Ринок цінних паперів являє собою багатофункціональну систему, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин [8, с. 11].
Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку (інша його частина – ринок банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.
Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.
Завдання ринку цінних паперів – забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох під структур:
цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, що саме продається і купується);
учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, хто саме купує і продає цінні папери);
процесу (технології) фондової діяльності (визначається, як саме відбувається обіг цінних паперів).
Ми, відповідно до вибраної теми дипломної роботи, більш детально зупинимося на питаннях ринку цінних паперів та його ролі у формуванні інвестиційного потенціалу регіону.
Розділ І. Цінні папери: їх сутність, види,
порядок випуску та обігу.
1. Поняття цінних паперів, їх класифікація та види.
Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками.
По-перше, цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі із інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.
По-друге, інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.
По-третє, для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За документарної форми випуску – передача цінного паперу здійснюється з допомогою індосаменту.
Проте загальні, універсальні ознаки цінних паперів цим практично й вичерпуються. Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.
За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини спів власності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) – це особливі фондові цінності,які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (частіше акцій) [№ 10, с. 34].
Відповідно до ст. 1 Закону України “про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” “похідні цінні папери – це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів”.
Крім ф’ючерсів та опціонів до похідних інструментів відносять і низку інших грошових документів, у тім числі варант і ордер. Варант засвідчує права його власника на купівлю цінних паперів, які вперше випускаються емітентом варантів. Ордер засвідчує право власності на цінні папери або право власника акцій компанії на додаткову першочергову купівлю інших акцій цієї компанії. Ордер випускається на термін понад рік і є самостійним предметом купівлі-продажу [ 2].
Залежно від мети їхнього... |
|