|
Художня культура в цілісній системі культури
1. «Культура» - як науковий термін з’явився у Стародавньому Римі, де дане слово означало оброблення землі, виховання освіти. Найбільш вдале визначення поняття «культура» дане англійським етнографом Тейлором у 1871 році: «Культура – це деяке складне ціле, яке включає знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, що набувалися і досягалися людиною як членом суспільства».
З точки зору історії культури поняття «культура» використовують при характеристиці історичних епох (наприклад, Середньовічна культура) чи пам’яток (археологічна культура, музична культура), при характеристиці народів.
Культуру зведено поділяти на матеріальну та духовну.
До матеріальної культури, яку часто співвідносять з поняттям «цивілізація», відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура складається з цілісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, уподобань і пріоритетів та використовує для цього всі форми суспільної свідомості: мистецтво, філософія, наука, мораль, право. Матеріальний і духовний елементи культури нерозривно пов’язані між собою. Матеріальна, що є фундаментом, базою життя суспільства відіграє основну роль. Духовна, пробуджуючи в людині особистість, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.
Типологія культури сформувалася на історичному підґрунті. З кінця XVII ст. склалася тричленна періодизація історії: античність – середні віки – новий час, в основу якої було покладено принцип розвитку культуро творчих здобутків у їх наступності.
Концепція гуманістів стала підвалиною першої культурологічної типологізації історії, в якій античність та ставлення до неї стало парадигмою, основою її періодизації. На цьому перехресті часів постала проблема відносин і співвідношення опозиційних і взаємодоповнювальних різновидів культури як первісна, дохристиянська, християнська та світська.
Таким чином, вивчаючи художню культуру, слід враховувати її типологію, брати за основу типи соціальних відносин, базових соціальних структур, що є підвалинами соціально-економічних формацій.
У сучасній, як загальній, так і художній культурології на зміну еволюціоністській «тріаді» (дикість – варварство – цивілізація), діадем «традиціоналізм» - «модернізм», «захід – схід» приходить більш диференційований комплексний підхід, який поєднує кілька типологій на основі головної.
2. Художня культура – це ядро естетичної культури. Естетичні відносини є основою естетичної культури, які полягають у гармонізації взаємин людини з довкіллям та людей між собою.
Система естетичної культури складається з природи, естетичних цінностей, художньої творчості, естетичних потреб, естетичні відносини та естетичного освоєння.
Художня культура реалізується в системі «Художнє виробництво» (творчість та її твори) – художня потреба – художнє освоєння, споживання художніх цінностей.
Естетична культура включає професійну художню культуру, народну творчість, художню самодіяльність, дизайн, моду, естетичні елементи в праці, побуті, організації відпочинку, суспільно-політичній діяльності, спілкуванні, природі, естетичне виховання та, власне, пізнання самої естетичної культури.
3. Ядро естетичної культури становить культура художня. Мистецтво – це особлива форма зв’язку між ідеалом та практикою, де потреби людини в мисленні, чуттєвості, перетворенні світу гармонійно задовольняються розв’язанням існуючих між ними суперечностей в художній формі.
В «художньому» «естетичне безмежне» і водночас цілісно-нормативне є формою пошуку людиною ідеалу та гармонії у художній реальності.
Художня реальність має подвійний зміст: внутрішній — як світ особливої образності, уяви, фантазії та зовнішній — як світ соціально-художньої реальності, художнього життя, взаємодії його суб’єктів між собою і з суспільством під час творення та пізнання творів мистецтва.
Як буття і процес художня реальність має свою динаміку, що розгортається за певною лінією. Кожна ланка цієї лінії розвивається за такими рівнями: соціальна художня потреба, предмет мистецтва, свідомість митця, художній образ твору, художнє споживання (процес і результат).
Складники художньої системи:
- суспільство, що породжує потребу в мистецтві, і створює передумови для її реалізації;
- соціум як предмет художнього освоєння;
- митець як суб’єкт соціально-художньої діяльності, спрямованої на задоволення суспільно-художньої потреби;
- твір мистецтва, в якому ця потреба реалізована митцем;
- публіка як суб’єкт художньої потреби,
- нова соціальна дійсність як сфера формування нової суспільно-художньої потреби.
Щодо поняття «художня культура» вживають поняття «художнє життя».
Поняття «художня культура» насамперед відображає якісну сутність існування мистецтва в суспільстві, його значення.
Принципово важливим є впровадження в систему художньої культури художньої потреби. Художня потреба є основою, визначником соціально-художніх відносин.
Митець, публіка і критика уособлюють процеси та сфери творчості.
Відповідно до цього виокремлюють такі відносини: творчо-художні художньо-педагогічні. Найважливіші серед них – відносини між митцем і публікою.
Проте завжди головним творчим суб’єктом залишається митець.
Об’єктом мистецтва є публіка (термін вживається з епохи класицизму). Публіка – це форма вияву залученості народу до мистецтва.
Публіка структурується за видами мистецтва, типами і жанрами культури, а також за елементами естетичної, художньої свідомості та діяльності (естетичні погляди, смаки, ідеали тощо).
Оцінювання художнього життя та бачення шляхів його регулювання є функціями критики. Критика – це посередник у діалозі митця з публікою.. орієнтир творчого процесу і творчого сприйняття. Критика не завжди об’єктивна.
Отже, розгляд художньої культури в динаміці відносин двох основних сфер художньої творчості, художнього споживання та суспільно-художніх потреб, дає змогу визначити напрями і характер естетичних змін, їх рушійні сили.
Народ є основним суб’єктом культури. Народна творчість – невичерпне джерело збагачення мистецтва. Роль народу полягає не тільки в розвитку, збагаченні культури, а й у її збереженні, забезпеченні умов і можливостей її існування.
Функції художньої культури.
Провідна функція художньої культури – естетична. Предмет і мета мистецтва – відтворення естетичного ставлення людини до світу. Поряд з естетичною вважають інформаційно-комунікативну та виховну, спрямовану на формування естетичних та загальнолюдських якостей людини. До основних функцій художньої культури належить також творчо-утворювальна функція. Отже, вивчення всіх аспектів художньої культури передбачає осмислення тих функцій, які вони виконують у суспільстві, усвідомлення їх впливу на його розвиток та вдосконалення. |
|