|
Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній соняшний цикл річних календарних дохрестиянських свят — це свято МОЛОДІ — хлопців та дівчат — КУПАЛО або КУПАЙЛО, що з часом, після прийняття християнства, зєднався зі святом церковним — народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву — «ІВАН КУПАЛО».
Напередодні Купала
Вечоріє. Дівчата збираються купками на горбочку. Хлопці збираються окремо, щоб це не було помітно для дівчат. Смеркло зовсім. У селі на всіх вулицях залунали голосні дівочі співи:
…«Ой на Йвана на Купала,
Там Марія в воду впала,
Ой на Йвана на Купала,
Там Марія купалася,
Ой на Йвана на Купала,
Там з Іваном вінчалася…»
З усіх кінців села йдуть гуртками дівчата до лісу, співають пісень та несуть із собою гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена — гільце.
Приходять у ліс чи під ліс на поляну. Встановлюють гільце в землю, привязавши його до тички. Гільце має 1 — 1,5 метра. Це гільце оздоблюють польовими та городніми живими квітами, зокрема любистком, рожами, мятою, барвінком, братками, обвішують цукерками, бубличками та принесеними, вранці спеченими, пташками та стрічками різних кольорів. На вершечку настромлюють невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях привязують жагучу кропиву та колючі будяки. Оздобивши так, прикріплюють до застромленої в землю палки, а чи тримають у руках; сідають подвійним колом (мале коло 5-6, сидять навколо самого гільця й тримає його, а друге — значно ширше, а то й подвійне-потрійне — трохи далі) і співають купальських пісень.
У цей час хлопці тихцем здобувають живого вогню (тертям сухих деревин), накладають різного хмиззя, а на Волині зносять зібрані з усього села верзуни, — підпалюють це рище… Дівчата наче цього не помічають і не дивляться в бік хлопців, в 20-40 метрах від них вовтузяться.
Але вогнище розгорілося… Дівчата вже встали і водять хоровод навколо гільця, співаючи купальських пісень:
1-ша група:
…”Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися,
2-га група:
— “Ой, ще не час, не пора
1-ша група:
“Час тобі, Іваночку, женитися,
Хлопці здаля відгукуються:
— “Ой, ше не час, не пора:
Ой ще ж моя дівчина молода…
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла;
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла…”
І хлопці враз вриваються до дівчат з усіх боків; вони намагаються схопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не дають… Врешті все гільце спільно ламають на куски, розкидають, а стовбур несуть і кидають у вогнище… Дівчата розбігаються в усі сторони, збирають по кусочку-гілочці з гільця… Хлопці їх ловлять, — кожен намічену ним завчасу дівчину, — і несуть до вогню… Дівчина бореться й так проходить певний час.
Потім гуртуються хлопці й дівчата так, що кожний хлопець бере за руку “свою” дівчину, стають у коло навколо багаття-вогню, йдуть за сонцем і співають купальських хороводних пісень. Хороводи носять дуже жвавий характер. Співають то разом з хлопцями, то дівчата насміхаються у пісні з хлопців, а хлопці їм також жартівливо відповідають:
…“По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши, та й нащипаю,
(Щипають дівчата хлопців)
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…”
По цій пісні дівчата розбігаються в усі сторони, а хлопці намагаються зловити, при чім, кожен хлопець ловить свою дівчину. Й знову приводять до вогню. А вогонь підтримується ввесь час. Усі попарно стають у велике коло й співають купальських пісень:
…”Ой на Купала-Купалочка,
Не виспалась Наталочка,
Погнала бичків, дрімаючи,
На грудки ніжки збиваючи.
А хлопці закінчують:
— “Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі…”
Хороводи продовжуються довший час. Переспіви хлопців і дівчат стають усе веселішими. Врешті починається дія навколо вогнів.
Купальські вогні
Як згадувалось попереду, КУПАЛЬСЬКІ ВОГНІ розкладають тільки хлопці, а для цього здобувають живий вогонь. Сухе галуззя для вогню назбирують та “крадуть” по всьому селу. Прицім, “крадуть” тільки в дворах, де є дівчина на порі. Вогні розкладають лише в лісі на поляні (велика площа в лісі сінокосу). Мусили розкладати ці вогні лише здорові хлопці, що не мали ніяких вад і вважалися за порядних, нічим лихим не заплямовані. Спочатку в землю вбивали довгу, краще сказати високу деревину, а навколо неї накладали різне хмиззя. Здобувши живий вогонь, підпалювали це багаття чотири хлопці одноразово з чотирьох протилежних сторін. І коли вже вогонь освітив місце святкування, хлопці роздивляються дівчат і умовляються, хто яку дівчину буде ловити. Після цього колом тихо-тихо розходились і обступали дівочий хоровод з гільцем. На знак “берези”, вихрем летіли видирати гільце. Далі провадили час — гри, як показано вище. Коли гри скінчалися, починаються дії навколо вогню.
Спочатку стрибають через вогонь хлопці по старшині один за одним. Щовище скочить хлопець, то кращий буде на його полі врожай; щоспритніше скочить — здоровший буде… Упаде під час стрибка — щось трапиться йому нещасливого впродовж року; розгорне вогонь під час стрибка — розгорнеться якийсь нелад і т.п. Коли перестрибали всі хлопці, тоді тоді починають стрибати попарно, хлопець з дівчиною. Перестрибнули вдало, вогню не зачепили, не спіткнулися — поберуться й щасливо житимуть.
У цей час ті, що не стрибають, співають:
…”А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене”
Коли вже всі перестрибали — очистились, тоді гуртом співають знову:
…”А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуць в зимній воді…”
(Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцях співають відповідних).
Уже пізня ніч. Усі після гри розкидають вогонь по поляні, затоптують його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир, або вовкулака дістануть щось з цього вогню — можуть заподіяти зло людям.
Отже закінчився КУПАЛЬСЬКИЙ ВЕЧІР і настала ЧАРІВНА КУПАЛЬСЬКА НІЧ. Сміливі молодики йдуть у глиб шукати КВІТКУ ЩАСТЯ; сміливі дівчата йдуть у ліс шукати тирлич-зілля, зілля кохання, а решта йде до своїх хатів…
Купальська ніч
Купальська ніч — це чарівна ніч. У цю, ніч ходить щастя людське по землі, але у цю ніч мають волю всі таємні сили лісу, поля, води, гір, скель та провалля. У цю ніч блукають ці темні й лихі сили, метушаться і в лісі, і на воді, і в полі — це відьми, мольфари, вовкулаки, упирі, мерці, домовики, лісовик, водяний, польовий, мавки, русалки, потерчата… Ходить у цю ніч і Купало, ходить і Ярило, ходить і Марена, ходять добрі духи — Лада — опікуни господарства, опікуни очага, Роду, родини.
У лісі в цю ніч всюди світять ліхтарики потерчат (Йванівські хробачки, що мають властивість світити у темну ніч)…
Лише в цю ніч рослини й тварини “граються”, радіють, веселяться, а рослини розмовляють між собою, розмовляють з добрими й лихими духами, та переходять з місця на місце. Роса й вода в цю ніч прибирають чарівних властивостей: вода дзюрчить, наче дзвонить, і в криниці, і в ставку й на річці. Зілля квіти лісові, польові та городні набирають чарівної сили лікувальних та цілющих властивостей, що надають їм у цю ніч добрі духи та сам Купало.
У лісі шум-гам, крики, галас… “Пу-гу! Поховав!” — несеться з усіх сторін лісу…
Відьми у цю ніч злітаються на Лису гору, потім летять на місяць і ховають його. У цю ніч “горять скарби”, закопані давно-давно… А злі сили шугають всюди: вони сидять і на деревах, і на землі й у воді. Ці духи счиняють бій з добрими духами, — змагання проходять аж до 3-ох півнів… Таємнича Купальська ніч: і щасливо-надійна й страшна. У цю ніч людина може знайти ту квітку щастя, яку вона шукає віки-віків. Так уявляв народ Купальську Ніч…
Охорона господарства в Купальську ніч
У ніч під КУПАЛА господарі й господині в селі не сплять. Саме в цю ніч шугають лихі сили й можуть натворити лиха в господарстві, можуть зіпсувати коня. Корову чи інші тварини; може лиха сила й оселиться в цю ніч у господарстві… А охоронити господарство саме тепер — добре буде увесь майбутній рік.
Іще за дня дівчата обтикають хату попід стріхи лопухом, а лиха сила боїться лопуха; господар у стайнях та оборах, на пасіці та в інших місцях накидає полину, розкладає осикові гілки, кладе острієм сокиру у воротях та проводить риску крейдою. Господиня ставить на вікнах і в дверях у хаті осикові гілки та кладе ніж на порозі… А як лише смеркне, господиня йде на обору й підкурює корови чарівним минулорічним купальським зіллям, щоб відьма не приступила; дівчата у цей день носять часник за поясом. А, головне, боронь Боже, в хаті чи на обійстю спогадати когось із злих істот — треба й з думки гнати таке…
Квітка щастя (Кочедижник)
Лише в цю Купальську Ніч розцвітає на папороті, серед ночі, чарівна й вогняна Квітка Щастя… Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі знатиме, той відімкне навіть зачаровані замки без ключа; дістане без труднощів усі скарби, закопані у землі — матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку Щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину; матиме найвищий урожай; відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу; не боятиметься лихих сил…
За цю Квітку Щастя завжди буває страшенна боротьба, бо на неї чигають і добрі сили, і лихі сили, й людина. А важко тій людині боротися з лихими силами, яка знайде цю квітку.
Але ось перед людиною загриміло, бахнуло, чудесним духом повіяло й засвітилося навколо: це саме розцвіла на папороті Квітка Щастя. Людина вмить до неї простягає руку… І в лісі враз знявся неймовірний гамір, крик, шум, грюкіт, регіт, завивання, скімлення, пугукання, кігікання — і бозна що!.. Здається людині, що все на неї валиться, і ось-ось придушить.
Але молодик (здебільшого мізинець або позашлюбний хлопець) таки рішуче простягає по неї руку… Усі лихі сили намагаються будьщо перешкодити й собі її вхопити… Лихі сили намагаються перешкодити, відвернути увагу людини. Коли це молодий хлопець (а між іншим, Квітку Щастя може знайти лише молодий, старому ніколи не щастило), то перед ним враз зявиться лиха сила в образі його коханої дівчини, дівчини нечуваної й невиданої краси — вона до нього усміхається, заговорює його… “Чари кохання” так сильні, що молодик і забув про Квітку Щастя… Але дівчина зникає, а Квітки Щастя — наче й не було… Коли б це таки пощастило знайти Квітку старій людині, то лихі сили всунуть їй у руку замість квітки головешку, чи кусок гнилого дерева, гриба, кропиву, чи будяка.
Але ось людині таки пощастило здобути Квітку Щастя… Людина мусить прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці, і всунути ту квітку під шкіру, — можна іще сховати в шапку на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою коло. Лише тоді лихі сили неспроможні нічого вдіяти щасливцю. Вони з усіх боків вишкірюють до нього страшні зуби, сміються, загрожують… Потім зявляються до нього мертвяки, відьми, упирі, чарівники… Щасливець жде другиг-третіх півнів, після чого вже зла сила не діє… Лише тоді людина несе Квітку Щастя до своєї хати… А навіть може піднятися в повітря й летіти… Але лихі сили не дрімають і намагаються таки виманити — дорогоцінну знахідку. І людина передчасно чує:
Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
Людина певна, що це вже другі півні, рушає додому й переступає межі крейдяного кола… Зла сила туманить людину: зявляється жид, купець, багатій — починають купувати за великі гроші ту річ, де захована Квітка Щастя — шапку, нижню сорочку чи що інше. Людину заговорюють, вона забуває, що там захована вогненна Квітка Щастя і, злакомившись на гроші, продає ту річ поквапно… І враз усе зникає, а замість великих грошей у руці кістки чи черепки… Людина приходить до свідомості й блукає безпорадна по лісі, чуючи на кожному кроці до третіх півнів “Хі-хі-хі…”
Якою ж народ уявляв собі ту квітку вічного щастя?
(Чи не те ж філософське питання, яке приховане в грецьких міфах — про “Золоте руно”... |
|