|
Видання присвячене мітології давніх греків та римлян. Його статті не лише наводять мітологічні імена й назви реалій та понять античности, а й розкривають зміст мітів, розповідають про джерела їх виникнення. Підкреслюється зв’язок античної культури з культурою сучасних європейських та инших народів: показано вплив греко-римської мітології на літературу, музику, образотворче мистецтво сучасности.
Для мистецтвознавців, філологів, істориків, викладачів та студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.
Книжка, яку ми пропонуємо увазі читачів, має завдання орієнтувати їх через власні імена, відповідні терміни та фразеологізми в лабіринті вірувань давніх греків і римлян. Така орієнтація потрібна всім тим, хто має справу з історією світової культури, з давньою, середньовічною й сучасною літературою європейських народів, з їхнім образотворчим мистецтвом, театром, музикою. Однак це видання не претендує на всебічне ознайомлення з неосяжною скарбницею різноманітних мітів, легенд, переказів античного світу про явища природи й людського суспільства. Це не збірка мітів, а лише мітологічний словник. Назви статей словника подано в абетковому порядку, як правило, в однині.
У множині наводяться назви статей про групи мітологічних персонажів (Геспериди, напівбоги, Плеяди й ин.). При кожному імені й назві є написання мовою оригіналу (грецькі, єгипетські, семітські, сирійські та ин. слова транслітеруються латинською графікою). Форма родового (крім називного) відмінка грецької чи
латинської назви наводиться тоді, коли поширений у нас варіянт значно відрізняється від форми називного відмінка в мові-оригіналі.
Оскільки словник присвячений античній, тобто греко-римській мітології, в ньому розглядаються лише ті імена й назви, які є в грецьких та римських мітах і легендах. З инших мітологій залучено імена богів, дуже тісно пов’язаних з античними мітами (давньоєгипетська Ісида, сирійська Атаргатис, іранський Мітра
тощо).
Про римських богів, ототожнених згодом з грецькими, в основному розповідається в статтях, присвячених божествам грецького пантеону (за першоосновою мітологічного сюжету). Це стосується таких богів, як Зевс-Юпітер, Атена-Мінерва, Арес-Марс і под. До римського імени божества дається лише коротке посилання на грецьку назву його, що позначається курсивом. Як виняток можна навести статті про Афродиту-Венеру. Перша з них побудована за загальним принципом, коли подаються більш-менш докладні відомості про походження образу, про його життя й видозміни (сюжетні варіянти міту, зміни в художньому втіленні образу) як у грецькій, так і в римській мітології, про використання в літературі, музиці, образотворчому мистецтві та сучасне вживання образу (чи пов’язаного з ним вислову в разі потреби). Римській Венері також присвячено коротку статтю, в якій розповідається про первісні функції богині, відмінні від функцій божества грецького пантеону, та дається відсилання до основної статті курсивним позначенням відповідного імени (Афродита).
Епітети богів, що згадуються в тексті статей, наводяться лише в іменному покажчику (Агорая — див. Атена, Анадіомена — див. Афродита). Коли епітети набувають значення самостійного імени, то вони подаються як стислі словникові статті-відсилання. Наприклад, КІПРИДА (гр. Kypris, Кургіа) — епітет Афродита, який походить від назви острова Кіпр, улюбленого місця перебування богині.
Якщо функції двох чи кількох мітологічних персонажів були тотожні або коли вони виявляли себе тільки разом, то їхні імена подаються в одній статті, де викладається міт (Авксесія і Дамія та под.). Крім того, друге з імен стоїть на своєму місці за абеткою з коротким відсиланням (ДАМІЯ—див. Авксесія і Дамія).
Коли той чи инший персонаж уже згадувався в якійсь із статей, то для уникнення повторів дається стисле визначення образу з відповідним курсивним відсиланням. Наприклад: АНТЕЯ (гр. Antaia) — дружина тиринтського царя Прета, що звела наклеп на Белерофонта (тобто докладніші відомості про Антею читач може знайти в статті БЕЛЕРОФОНТ).
Як правило, не виділяються в окремі статті слова на зразок гаруспіки, епонім, ідол, німб, тотемізм, храм та ин., бо вони не є суто мітологічними назвами, про них читач може довідатися з инших джерел (енциклопедій, словників иншомовних слів, тлумачних словників).
Коли римське ім’я божества є тільки фонетичною або фонетико-морфологічною видозміною грецького, як, приміром, Геркулес від Геракл, Цирцея від Кірка і т. д., то воно наводиться в статті після основного. Наприклад: АСКЛЕПІЙ (гр. Asklepios), Ескулап (лат. Aesculapius). Крім того, друга назва без латинської форми стоїть на своєму місці за абеткою із зазначенням, що це фонетичний варіянт грецького імени, й відповідним відсиланням до основного (курсивленням). У покажчику обидва варіянти імени даються окремо, без взаємних відсилань. Якщо фонетичні та фонетико-морфологічні варіянти виникли не під впливом римської мітології, а внаслідок різних традицій у вимові того самого грецького імени, то вони лише наводяться при основній формі в статті (наприклад: АЛКІОНА, Альціона, Галкіона, Гальціона) та в іменному покажчику.
Ці відомості містяться в кінці статей, але в деяких випадках обраний принцип порушено в зв’язку з тим, що використання образу в літературі чи мистецтві є водночас характеристикою трансформації поняття про божество, свідченням зміни його функцій у часі.
Нерідко той самий мітологічний персонаж має кілька імен. Вони наводяться в статті при тому, яке вважається основним. АПОЛОН, ФЕБ (гр. Apollon, Phoibos); в іменному покажчику є відсилання до основного імени: Феб—див. Аполон. Наш словник поряд з інформаційними завданнями в галузі давньогрецької та римської мітології має й иншу мету—рекомендувати всім, хто ним користуватиметься, нормативні форми античних імен та назв. Фонетика і морфологія як давньогрецької мови, так і латинської не можуть бути беззастережно відтворені відповідними засобами слов’янських мов узагалі й української зокрема. Самі засоби передачі античних імен були різними залежно від джерел інформації. Німецький філолог Йоганн Рейхлін A455-1522) та нідерландський учений-гуманіст Дезидерій Еразм з Ротердама A469-1536) запропонували два різних способи читання давньогрецьких текстів і відповідно—вимови давньогрецьких імен та назв. Рейхлін радив читати давньогрецькі тексти й вимовляти давньогрецькі імена так, як читали й вимовляли їх сучасні йому греки. Звичайно, від часів Есхіла, Софокла, Еврипіда до часу, коли жив німецький учений — майже за дві тисячі років, — фонетика грецької мови зазнала чималих змін. Відновити основи давньогрецької фонетики і тим самим установити правила читання давніх текстів узявся Дезидерій Еразм. Він звернувся до латинських текстів давніх часів, у яких зустрічалося багато грецьких власних імен, назв і взагалі запозичених давніми римлянами слів, висловів, зворотів, иноді навіть цілих речень. Римляни писали їх своїми літерами і так, як чули в живій вимові. Крім латинської передачі грецьких слів, підстави для відновлення давньогрецької вимови давали Еразмові ще й деякі тексти, написані давніми мовами Сходу, наприклад арамейською та коптською. В Еразмовому читанні імена богів вимовляють — Арес, Гера, Гермес, Гефестос, Фебос, а в Рейхліновому відповідно — Арис, Іра, Ерміс, Іфестос, Фівос тощо.
У східнослов’янських мовах переважає Еразмова традиція, хоч використовуються й елементи Рейхлінової передачі давньогрецьких слів. Справа з нормуванням ускладнюється ще й тим, що деякі імена грецького походження прийшли до нас у латинізованій формі (Ескулап, Гекуба, Геркулес, Полукс та ин.).
Крім того, в спадщину від середньовічної (переважно німецької) традиції ми дістали вимову латинського звука, позначуваного літерою с перед /, є, ае, ое, як нашого ц: Цербер, Церера, Цефей, циклоп, Цирцея (замість Кербер, Керера, Кефей, кіклоп, Кірка) та вимову звука, позначуваного літерою s, як нашого з: Медуза, Креуза, Немезида, Тезей (замість Медуса, Креуса, Немесида, Тесей тощо).
Загальним правилом пристосування грецьких та римських імен до нашої морфології є подача їх не в формі називного відмінка, а в формі непрямих відмінків (родового, давального, знахідного), тобто в формі, близькій до основи, але з цього правила є чимало винятків.
У нашому словнику за основу взято Еразмову традицію (як найближчу до оригіналу), традицію класичної латини та українську літературну традицію, зокрема традицію українських перекладів творів давньогрецької та римської літератур. Відповідно до цього основними варіянтами в словнику є форми Алкатой, Алтея, лапіти, амбросія, Аретуса, Асія, Сисиф, Атамант, Гіякінт, Егіст, Керера, Левкотея, Пітон, Тесей, Тисба, Тоант. Форми амброзія (амвросія), Аретуза, Азія, Сизиф, Гіяцинт, Церера, Тезей, що більш-менш поширені в українській літературній традиції, подаються як фонетичні варіянти. Основним варіянтом імени (при наявності кількох) обирається: а) найпоширеніший в українській літературній традиції (Амальтея, Полігімнія, Тиндарей); б) грецька (коли йдеться про героїв грецьких мітів) форма (Асклепій, Гекаба, Геракл, Лето, Полідевк). Після основної форми наводяться фонетичні та фонетико-морфологічні варіянти, зокрема латинські (Полімнія, Тиндар, Ескулап, Гекуба, Геркулес, Латона, Полукс). Закінчення грецьких і латинських імен чоловічого роду os, es, us та ин., як правило, не зберігаються: Асклепій, Геракл, Гіменей, Меркурій (nop. rp. Asklepios, Herakles, Hymenaios, лат. Mercurius). У залежності від поширеносте вживання в українській мові відповідне ім’я з закінченням наводиться як основне (КРОНОС, Крон) або як варіянт (ПЛ, Гілас). |
|